Зимова прогулянка долиною Серету

Антон Срібний
20 февр. 2018 г.
2 мин. чтения

Взимку природа засинає, і життя за межами великих міст суттєво сповільнюється. Погожої січневої днини нам закортіло розім’яти ноги і податись за місто, подалі від сірих «панельок» й брудного снігу. Для прогулянки ми обрали кілька сіл, що знаходяться на берегах Серету – однієї з головних річок Тернопільщини.

Кількадесят хвилин на приміському електропоїзді – і ми у Великому Глибочку. Це доволі велике (за західноукраїнськими мірками) село із населенням близько 2500 осіб. Охайне, заможне, місцями навіть трохи екзотичне:

Проте чогось особливо цікавого для туристів тут немає. Нам дуже припала до душі ось ця старенька дерев’яна огорожа…

А оце дорога, що поєднує Великий Глибочок із сусіднім селом Плотича. Її проклали ще за радянських часів. Ця «дорога життя» – єдиний шлях, яким можна дістатись з одного села в інше. Тому не дивно, що в будь-яку пору року, на ній спостерігається інтенсивний людський та велосипедний рух.

Рушаємо нею і ми. Дорога перетинає болотисті серетські плавні. Досить красивий ландшафт! Навіть взимку.

Човник відпочиває – чекає літа.

Криваво-червоні ягоди калини, перетнувши зимовий екватор й переживши кілька серйозних заморозків, стали неймовірно смачні й ароматні!

Старе мудре дерево…

Кмітливі китайці в подібному місці (на Великому Уссурійському острові) створили прекрасний парк водно-болотяних угідь. Від туристів нема відбою. Погляньте, як усе це виглядає! Чому б не зробити щось подібне на Тернопільщині – питання, звісно ж, риторичне.

Фото: http://www.china-tours-online.com

Єдине, на що спромоглися ми, українці, це організувати на цій території Чистилівський орнітологічний заказник і встановити відповідну табличку. Зверніть увагу на площу – вона доволі велика. Якщо вірити Вікіпедії, в межах заказника можна зустріти боривітра, куликів, мартинів та інших цікавих птахів. Нам, на жаль, трапились лише зграйки полохливих горобців.

А ось вже й Плотича – село, що вдвічі менше за населенням від Глибочка. Над його вулицями та садибами домінує масивний купол церкви Успіння Пресвятої Богородиці (1900-й рік будівництва).

Проте головна пам’ятка Плотичі – це палац Коритовських.

Палац був збудований в 1720 році, а на початку ХІХ століття його перебудували в стилі класицизму.

Навколо палацу – невеличкий парк з віковими красенями-дубами та старою напівзруйнованою альтанкою.

Вийшовши з Плотичі, ми опинилися в невиразному й нецікавому Чистилові з широченною, а тому не дуже затишною головною вулицею. Перетнули шосе і рушили на Білу. Відтинок нашого шляху між селами Чистилів та Біла виявився найбільш мальовничим. Мабуть, через туман, що поволі спускався на землю.

Ліворуч від нас пролягала залізна дорога, праворуч розкинулись серетські плавні з поодинокими деревами. Там, на снігу, ми побачили безліч заячих слідів. Проте жодного вухатого так і не зустріли.